"Давай з тобою будем просто..."

— Танюшка, ну шо поїхали спатки? Треба гарно відпочити, завтра день важкий: довга дорога і 3 концерти. — после аншлага тернопольской команды «V.I.P» в очередном городе к Тане подошёл Тарас. : — Та і я дуже скучився… Но ответа так и не последовало. — Котику, ти мене чуєш? Тань, шось трапилось? — попытался выяснить мужчина, уже начав волноваться. — Тарасе, не чіпай мене. — резко отрезала девушка. — Тань… Я нічого не розу… — А нічого розуміти і не треба. Просто не чіпай мене зараз і все. — Добавив чуть теплее: — Будь ласка. — Та шо в біса трапилось за ті 10 хвилин поки я складав ту кляту сумку? Все ж було добре… — Добре? У кого саме? У мене, у тебе чи може у твоєї законної дружини? — все-таки сорвалась Таня (хоть и дала себе слово держать себя в руках и не выяснять отношения вот так: посреди коридора между гримерками очередного, гастрольного, дворца культуры): -Ти розумієш, шо я вже не маю сил спостерігати за тим, як вона до тебе липне, а ти і сам мусиш то терпіти, бо вона дружина. А я хто? Так коханка, співмешканка на гастролі та зйомки! — не в силах больше сдерживать слёзы, которые уже предательски вовсю катились по щеках, добавила брюнетка. Увидев любимую в таком состоянии, мужчина сразу же сменил тон. — Ми ж домовлялися… — пытаясь обнять Таню, начал Тарас: -Олеська закінчує 1 клас, малі їдуть в село і я все вирішую! Ну чого ти починаєш? — Ти мене взагалі чуєш? — отстранилась девушка. : — Я не можу так більше! Не можу. Ці обіцянки я чую ще від випускного в садочку. Ну не любиш ти мене, ну то май мужність, в решті решт, сказати це! Чи тобі подобається мене мучити?! — Ти прекрасно знаєш, що я люблю тебе більше за життя! Танька, ну… — То може прийшов момент, коли «любиш то відпусти»? — заглянув прямо в глаза, серъёзно спросила Таня. — Ти мене кидаєш? — опешив от неожиданного поворота уточнил Тарас. — Я… Я просто не можу вже… — присев на колени, девушка уткнула голову в ноги. Мужчина присел рядом, и пытаясь её хоть немного утешить, начал легонько гладить по спине. — Ти думаєш мені самому від того в кайф? — тяжело вздыхая начал он. : — Я тебе чудово розумію, але і ти теж мене зрозумій: я маю думати і про психіку дівчат… — Та розумію… Вибач, я дійсно зірвалась. — но, подумав, вдруг добавила: — Але, давай так: післязавтра відіграємо «зелений» концерт і робимо паузу. Ти матимеш 2 місяці на вирішення своїх сімейних справ. Ну і на наступні гастролі ти мені повідомляєш остаточне рішення… Такі мої умови. Згоден? — Наче у мене вибір є… — От і чудово. Бувай. — Опа, ось ви де! — приближался к ним Витя (капитан команды и по совместительству, лучший друг обоих): — а я їх бігаю шукаю, хлопці вирубаються. Вже без вас хотіли їхати. Самі б добирались! — но увидев их лица понял, быстро переключил настроение. : — Так, стоп. Шось трапилось? Серйозне? — Все прекрасно. — вытерев слёзы безэмоционально произнесла девушка. : — Поїхали. — Тарасе? — Нічого. Погнали, люди чекають.