Часть 1
23 августа 2022 г. в 01:10
Ты помнишь битву роковую?
Плечом к плечу сражались мы,
Чтоб защитить страну родную.
И звались гордо "Братаны".
И вовсе славу не делили,
Равны все были, как один.
За всех погибших отомстили.
И до сих пор по ним скорбим.
Но почему же вдруг врагами
Мы стали из-за чьих-то дрязг?
Зовём теперь вас москалями,
Когда звучит металла лязг.
Російську мову геть забути
Тут хоче кожний чоловік,
Бо втратив друзів, може бути,
І рідних втратить він навік.
I долі гіршої немає,
Ніж вбити брата на війні.
Та кожен сумніви долає
Заради власної сім'ї.
За що ти б'єшся, скажи, брате?
Чи ми з загрозами прийшли?
За що нас хочете вбивати?
Заради клаптика землі?
Чи влада жити заважає?
Хоча тепер, яка різниця...
Надія в серці не вмирає.
Це є душа, суть українця.
А может, вспомнишь ты, и снова
Друзьями зваться будем мы.
До тех же пор в глазах любого
"В усьому винні москалі!".
Я не ненавиджу Росію,
Колишніх друзів-росіян.
Нехай надалі пестять мрію,
Живуть минулим СРСР-життям.
І досі друзів я там маю,
І не відмовлюсь від братів.
Та все ж когось я зневажаю.
Тих вбивць жорстоких – москалів.